Раді Вас бачити!

Глухі удари молота розносилися кам'яними склепіннями. Кожен відлунював рівним, майже ритуальним ритмом. 

У найглибших коридорах Безодні, куди майже ніхто не наважувався спускатися, Таріель облаштував свій храм. 

У центрі палало горно. Його темне полум'я не розганяло морок, а живило його, змушуючи тіні повільно ковзати вздовж стін. Навколо висіли важкі ланцюги, срібні ангельські пута й ритуальні печатки. Кожен символ Таріель вирізьблював на них власноруч, а потім освячував пітьмою.

Молот знову опустився на розпечене срібло. Метал коротко спалахнув, приймаючи форму ланки. Ангел працював мовчки. Його широкі плечі рівно здіймалися з кожним ударом, а довге волосся прилипло до чола і шиї від зосередженої праці.

Закінчивши, Таріель опустив розпечені пута в льодяну джерельну воду. Та за мить закипіла, вкриваючись густою парою, але так само швидко забрала жар. 

Благоговійно провівши пальцями по вирізьблених символах і переконавшись, що жоден із них не спотворився, він повісив новий артефакт поряд з іншими.

Уся його важка праця наближала той день, коли останній ангел схилить коліна перед демоницею. День, коли Пророцтво відкриє свої брами, а демониця стане найвеличнішою істотою верхнього й нижнього світів.

Для Таріеля це було майбутнім. Він вірив у нього так само беззастережно, як колись вірив Творцеві. Тільки тепер його віра мала інше ім'я — Луксурія.

— Ви ніколи не спостерігали за моєю роботою, — сказав він. 

Повільно озирнувшись, ангел одразу знайшов поглядом демоницю, яка вже деякий час стояла в тіні.

— Бо я знаю, що ти виконуєш її бездоганно, Таріелю, — озвалася вона, виходячи ближче до світла.

На вустах ангела з'явилася усмішка. Її похвала важила для нього значно більше, ніж будь-яка нагорода.

— У мене є дещо цікаве для вас, — в очах Таріеля спалахнуло щире захоплення.

Він підійшов до кам'яного п'єдесталу, заставленого срібними заготовками, інструментами й незавершеними виробами, обережно взяв невелику скриньку й повернувся до господарки.

— Точніше... для норовливих ангелів, які досі не навчилися схиляти голови.

Таріель простягнув скриньку Луксурії.

Демониця ледь усміхнулася, хоча її погляд залишався уважним і холодним. Вона відкинула накривку. На червоному оксамиті лежав срібний нашийник. Тонкий і вишуканий, густо вкритий знайомими ритуальними символами. Луксурія провела по них кінчиками пальців. 

Вона відразу зрозуміла, для кого Таріель створив цей подарунок.

Ланцюгів на ногах Кассіеля вже було достатньо, щоб випробовувати його терпіння. Та навіть за ці кілька довгих днів він так і не змирився зі своїм становищем. Нашийник же остаточно перетворив би архангела на загнаного звіра, готового розірвати кожного, хто насмілиться наблизитися.

В її очах промайнуло неприйняття.

— Тут є нові руни, — з гордістю промовив Таріель. — Пітьма проникатиме крізь срібло в тіло і свідомість. День за днем вона витіснятиме гординю. І зрештою навіть архангел благатиме вас дозволити йому схилитися перед вами.

Демониця, хоч як прагнула прискорити падіння Кассіеля, повільно опустила накривку.

— Господарко?..

— Це не залишає йому вибору, — зауважила Луксурія. — А без вибору не буде ні примирення, ні справжнього прийняття гріха. Ти забуваєш, що кожному з вас я дала свободу. Ви добровільно прийняли гріх і пішли за мною. Кассіель або пройде цей шлях сам... або...

Вона замовкла, відвівши погляд.

— Або? — у голосі Таріеля прозвучало роздратування. На кінчиках чорного пір'я спалахнули вогняні іскри. — Ви вже допускаєте думку, що він ніколи не схилиться?

— Допускаю... І прораховую всі ризики. Якщо так станеться, мені доведеться чекати іншого вигнанця чи занепалого.

Ці слова вперше прозвучали вголос. Досі Луксурія не дозволяла собі навіть думати про такий розвиток подій.

— Він уже бачив забагато. І, найімовірніше, розуміє більше, ніж говорить. Ви не можете його відпустити! — гаряче заперечив Таріель.

— Не можу.

— Тоді дозвольте мені покінчити з ним, щоб більше ніщо не відволікало вас від нашої місії. 

Луксурія підняла на нього холодний, непохитний погляд.

— Кассіель залишиться поряд зі мною. Навіть якщо він ніколи не прийме гріх, цей ангел належить мені, — вона витримала його погляд, у якому вже закипав гнів. — І тільки мені, Таріелю. 

Демониця сховала скриньку в міжпросторі, що належав тільки їй. Таріель важко видихнув, приборкуючи спалах люті, випрямив спину й жорстко стиснув губи. 

— У мене для тебе не дуже втішні новини, — продовжила Луксурія, дивлячись ангелові у вічі.

— Завіса. Знаю, — коротко кивнув він. — Навіть тут, де вирує густа пітьма, я відчуваю, що вона послабшала. Нашої сили вже недостатньо, хоча становище поки що не критичне. 

— Моєї пітьми також недостатньо.

Ангел уважніше придивився до господарки.

— Я вклав у вас стільки пітьми, що навіть через кілька століть вона не послабшає, — спокійно зауважив він. — Проте доведеться провести інший ритуал, щоб зміцнити завісу. Я цим займуся.

Луксурія похитала головою.

— Ти не зрозумів, Таріелю. У мені більше немає пітьми. Ні краплини.

На мить ангел завмер.

— Ні... Так не буває, господарко, — він усміхнувся, ніби намагаючись її заспокоїти. — Ви просто звикли до неї. Так буває. Згодом кожен перестає відчувати нову силу так само, як перестає помічати власне дихання.

— Таріелю, — демониця відчула, як усередині наростає напруження. Він досі не сприймав її слова всерйоз. — Сльози благодаті випалили її. 

— ...Що? 

— Захаріону потрібно ще трохи часу, щоб відновити сили. Коли він принесе Огнянця, ми проведемо ритуал.

— Зачекайте... — розгублено прошепотів ангел. — Сльози... благодаті?

Достатньо було одного її погляду, щоб Таріель зрозумів: він почув все вірно. 

— Як… як ви дозволили цьому невірному архангелу це зробити?! 

Полум'я миттєво охопило його крила. Вогонь стрімко побіг чорним пір'ям, дедалі сильніше розгораючись. Риси обличчя Таріеля спотворилися від гніву, а крізь голос прорвалося глухе гарчання.

— Це була випадковість. Я втратила пильність, — визнала Луксурія. — Зараз важливіше провести ритуал, поки завіса не впала.

— Випадковість?! — Таріель зробив крок уперед, і повітря навколо нього затремтіло від жару. — Ви дозволили цій набожній потворі осквернити вас своїм світлом! 

Він важко дихав, кулаки стиснулися так сильно, що кісточки побіліли. 

— Його треба знищити. Я сам відірву йому голову й принесу вам! — гаряче запевнив він.

— Ти забуваєшся, Таріелю, — в її голосі забриніла крига. 

Вона ступила назустріч, не зважаючи на те, що жар від його крил обпікав їй шкіру.

— Це ви забуваєте, хто ви! Я зробив усе, щоб наділити вас силою. І ви втратили її не в битві з Ліліт, і навіть не захищаючи Безодню… а витираючи сльози вередливому архангелу, який уже помикає вами, як заманеться! 

Луксурія різко вдарила його долонею по обличчю. Ляпас дзвоном розлетівся залою. Голова Таріеля сіпнулася вбік, і він похитнувся від сили удару. 

— На коліна.

Він не відразу підкорився. М'язи на його шиї напружилися так сильно, що під шкірою проступили жили. Напружена тиша затягнулася на кілька довгих секунд. Зрештою Таріель повільно опустився на одне коліно, не відводячи від господарки палаючого погляду. 

— Ти служиш мені, — холодно продовжила вона, дивлячись на нього згори вниз. — Більше ніколи не смій забувати про це. Якщо ще раз заговориш зі мною в такому тоні, я сама прикую тебе до цього ковадла. Зрозумів? 

Таріель стиснув щелепи так, що аж заскрипів зубами, але все ж схилив голову.

— Так... моя господине.

Жар на його крилах повільно згасав, та в глибині бурштинових очей і далі тлів вогонь.

— Готуйся до ритуалу, — наказала Луксурія й рушила до виходу.

Ангел мовчки провів її поглядом, доки демониця не зникла в темряві коридору. Та ненависть, що роз'їдала його зсередини, нікуди не зникла — навпаки, стала гострішою. 

У його серці давно не залишалося місця для сумнівів. Усе, що ставало на шляху господарки до Пророцтва, мало зникнути.

Таріелю залишалося сподіватися, що колись його господарка зрозуміє, чому він був змушений так вчинити.