Раді Вас бачити!

Луксурія чекала почути визнання зради. Натомість Таріель усім серцем і душею вірив, що чинить правильно. Ба більше, усім своїм єством демонстрував, що лише він має рацію.

— Як, Таріеле? — терпець демониці вже уривався.

— Так само, як і створив. Завіса тримається не тільки завдяки вашій силі. Я прибрав свій захист, щоб дерево душі пробилося крізь завісу, — пояснив ангел.

Він озирнувся на брата, який ошелешено привідкрив рота.

— Я знав, що ви не залишите Рафаельйона. Знав і те, що він захищатиме вас, а ви — його. Чай, який я приніс напередодні, приспав його й позбавив сил.

— Але навіщо? — запитав Рафаельйон.

— Який же ти… — роздратовано прошепотів ангел собі під ніс. — Якби хтось із вас постраждав, керувати сумлінням архангела стало б значно простіше. Він уже має достатньо сумнівів, щоб цим скористатися. Єдине, чого я не розрахував, — що Ліліт уразить ваші крила, господарко. Проте… — він подивився на неї, — це також спрацювало.

Демониця помітила сум’яття в очах ангелів. Усі були розгублені й шоковані цим зізнанням, крім одного.

— Серафіель тут ні до чого, — відреагував Таріель, помітивши її погляд. — Він просто зрозумів, що настав час Кассіеля, який надто міцно тримався за власне світло, — розвіяв він сумніви демониці. — І якби всі інші хоч на мить задумалися над нашим майбутнім, зрозуміли б мене.

Вона простягнула руку до Таріеля, який покірливо підставив шию, не маючи жодного наміру захищатися. Демониця стиснула його за горло, відчувши, як від гніву зводить вилиці.

— Я ні про що не шкодую… господарко, — хрипко прошепотів він, задихаючись від її хватки. — Усе це тільки заради вас.

— Серафіель, — звернулася демониця до ангела. — Пророцтво почало діяти?

— Ні, — похитав головою він. — Але, можливо, подіє, як тільки Кассіель повністю відречеться від благодаті.

Демониця добре знала, як пророцтво реагує на ангелів, які починають приймати її. Якби архангел добровільно підкорився, воно б звернулося до неї.

— Не подіє, — твердо запевнила Луксурія, відштовхнувши Таріеля.

Той похилився, спираючись долонею об підлогу, і закашлявся.

— Колись я кожному з вас дала вибір, і ви його зробили, — заговорила вона, звертаючись до всіх. — Ви присягнули мені, а натомість отримали дім, кров, свободу і силу. Я подарувала вам другий шанс на життя й ніколи не вимагала від вас нічого, крім одного — вірності.

Луксурія оглянула кожного з них.

— І що я отримала натомість? Знищений дім, відрізані крила й архангела, який за крок від втрати власної благодаті. А пророцтво, заради якого Таріель вирішив принести усе в жертву, навіть не почало діяти.

Демониця підвелася. Її справжня природа проступила крізь лють. Очі спалахнули червоним полум’ям, кігті подовжилися, а ласо почало неспокійно звиватися, мов змія.

— Вочевидь, ви прийняли моє милосердя за слабкість, — вона подивилася на Таріеля. — І забули, хто я така.

Луксурія змахнула рукою. Ласо зі свистом метнулося до винуватця, миттєво обвило його шию й наступної миті підкинуло до високої кам’яної стелі. Глухий удар відлунням прокотився просторою залою. 

Таріель важко полетів униз, встигнувши розправити крила. Та падіння виявилося надто стрімким — він боляче вдарився об кам’яну підлогу. 

Луксурія підійшла до нього і дістала клинок. Її погляд затримався на холодному лезі. Думка змусити Таріеля відчути хоча б частину того, через що він змусив пройти її, була надто спокусливою. 

— Господарко… — ангел схвильовано підняв на неї очі.

— Ти ледь не погубив одного брата, а інший може марно втратити благодать, — вона наступила на його крило. Таріель поморщився. — А я тепер залежу від Ліліт, якій подобається бавитися моєю душею.

— Пророцтво спрацює, — вперто повторив Таріель.

— Ти зрадив мене. Завдякуй пророцтву тому, що досі живий. Не був би ти потрібен, я б позбулася тебе.

Луксурія опустилася на коліно, впершись ним у його спину. Занесла клинок над ним і з силою прошила крило наскрізь, прибивши до підлоги. Ангели завмерли, затамувавши подих, коли Таріель заволав. Його крила забилися в судомах, а тіло затремтіло від болю.

Демониця перевела погляд на ласо, яке почало змінюватися просто в її руці. За мить воно вже перетворилося на клинок — точну копію того, який стирчав із крила Таріеля. 

Луксурія повернулася до ангелів, почувши їхнє схвильоване перешіптування:

— Треба йти…

— Я не витримаю…

— Залишимо їх…

— Я вас не відпускала! — гаркнула вона, змусивши всіх завмерти. Гострий кінчик клинка навівся на них, змушуючи кожного завмерти на місці. — Цей урок буде не тільки для нього, а й для вас. Ніхто не вийде звідси, поки я з ним не закінчу.

— Луксуріє, ти ж знаєш, що ми не можемо на це дивитися, — напружено звернувся до неї Захаріон. — Одне діло — покарання, яке він безсумнівно заслужив… Але наша ангельська природа буде шаленіти.

Демониця схилила голову, мовчки даючи зрозуміти, що саме цього вона й хоче.

— Господарко… — боязко звернулася Елораель. — Ми не брали в цьому участі.

— Не брали? — Луксурія посміхнулася. — Ти, Елораель, мої очі й вуха, давно нехтуєш своїми обов’язками через надмірну заздрість. Ти, Серафіель, навіть не переконався, якими будуть наслідки, і все одно допоміг Таріелю, поки Захаріон, мій вірний воїн, взагалі не втручався. Рафаельйон ослухався мого наказу. А ти, Анаель… вирішила, що все це тебе взагалі не стосується.

Демониця, називаючи імена й провину кожного, спостерігала, як один за одним вони винувато ховають очі.

— Тож так, любі. Ваша природа наситить вас жахом. Тому раджу одразу стати на коліна, щоб не падати, коли ваші сили почнуть згасати.

Ангели знову переглянулися, наче це могло врятувати їх від покарання. Першим відреагував Рафаельйон. Він повільно опустився на коліна. Відкритий погляд і повне прийняття наказу говорили про покору.

За ним послідували й інші, уже відчуваючи, як тривога заповнює груди.

Демониця повернулася до Таріеля, який притих.

— Ти знаєш сенс покарання. Поки не визнаєш провину, я не зупинюся. 

Таріель прикрив очі, коли Луксурія схопила його за комір сорочки й рвучко розпорола тканину, оголюючи спину.

— Я мав це зробити… — шепотів він собі під ніс, усе ще тримаючись за власні переконання. — Він має втратити благодать. Пророцтво почне діяти…

Демониця не стала слухати це божевільне шепотіння. Вона зірвала клапоть сорочки й запхала його Таріелю до рота, щоб більше не чути його слів і не дати крику долинути до верхніх поверхів.

Клинок у її руці нетерпляче потягнувся до його спини, немов сам прагнув покарати. Кінчик гострого леза вп’явся у лопатку, під основою крила. Луксурія прокрутила його, змусивши Таріеля приглушено завити крізь кляп.

Ангели, спостерігаючи за цим, відчули, як їхні душі викручує навиворіт. Вони ледь не завили разом із Таріелем.

Жодного полегшення Луксурія не отримала, але жага жорсткої справедливості не вщухала й штовхала її далі.