Раді Вас бачити!

На столику майже нічого не залишилося після обіду ангела. Біля подушок валявся одяг, який Луксурія змусила його зняти перед тим, як відправити до свого джерела. Ангельські пута й досі висіли на підлокітнику крісла. Вона зняла їх, але далеко не ховала, чудово знаючи, що вони ще можуть знадобитися.

— Лягай на ліжко і відпочинь, — наказала демониця, щойно Кассіель повернувся після купання.

Архангел напружився, уважно вдивляючись у її обличчя. Його блакитні очі недовірливо звузилися, ніби він намагався знайти хоч натяк на брехню.

— Ти мені збрехала? — крила нервово здригнулися за його спиною. — Анаель не прийде?

Луксурія важко перевела на нього погляд. Волога після купання досі блищала на його крилах і повільно стікала по оголеному тілу. Мокре волосся прилипло до шиї, щетина зробила риси обличчя грубішими, а з одягу на ньому залишилися лише темні штани. На мить вона затрималася на широких плечах і грудях, перш ніж змусила себе знову подивитися йому в очі. 

— Тобі треба відпочити.

— Я вже відпочив, — заперечив він. — Поїв. Помився. Зробив усе, що ти наказала. Тепер виконай свою частину домовленості. Чи твої обіцянки нічого не варті?

Луксурія відвернулася до полум'я, прикривши очі від роздратування. Пальці сильніше стиснули келих.

— Прийде твоя ангелиця. Прийде, як тільки відпочинеш.

— Звісно, — нервово пирхнув Кассіель. — Я просто дурень, що знову повірив демониці!

Він різко скинув рушник із плеча і зневажливо жбурнув його вбік.

— Але знаєш що?..

— Добре подумай, перш ніж продовжити, — холодно перебила Луксурія, навіть не підвищивши голосу. Лише подивилася так, що її погляд став гострішим за будь-яку погрозу.

Архангел випростався, демонстративно піднявши підборіддя. Гордість, яку вона так наполегливо намагалася приборкати, повернулася до нього разом із гнівом. 

— Ти нічого від мене не отримаєш, поки я її не побачу! — заявив він, стоячи посеред її покоїв і широко розкинувши крила, наче вже готувався до нападу. 

— Вгамуйся, Кассіелю, — процідила демониця. — У тебе немає нічого, чим ти міг би зі мною торгуватися.

— Я якраз спокійний. А ось тобі варто було б вже вгамуватися! — архангел уже не стримувався, не отримавши того, чого так відчайдушно чекав. — Одне діло — затягти мене сюди і безбожно використовувати. І зовсім інше — тримати ангелів у полоні, залякувати, змушувати коритися і...

Він урвався, коли Луксурія піднялася на ноги.

— Продовжуй, — демониця повільно ступила до нього.

— Я більше не збираюся мовчати.

— Ти й до цього не мовчав, — куточок її губ ледь помітно смикнувся.

— І я більше не хочу лягати в твоє ліжко! — вигукнув він, коли вона майже підійшла впритул.

— Тоді спи на підлозі, — байдуже відповіла демониця.

— Я тобі не тварина. Я — архангел! Я не збираюся тобі коритися, Луксуріє. Тебе вже забагато в нашому житті! — він різко вскинув руку, не стримуючи емоцій. 

— Забагато твого «я» у моїй Безодні, архангеле, — криво всміхнулася вона, зупинившись так близько, що відчувала на своїй холодній шкірі його гарячий, уривчастий подих. 

— Я більше не дозволю тобі мене торкатися, — значно тихіше промовив він.

— З чого ти взяв, що я питатиму твого дозволу? — вона ковзнула очима до його грудей, які швидко здіймалися від напруги. — І хочу тобі нагадати, архангеле... ти сам був не проти всього, чого я тебе вчила. Тож будь хорошим і вдячним хлопчиком. Замовкни. І лягай у ліжко.

Його яскраві, неприборкані очі не відривалися від неї. У цьому погляді більше не було ані покори, ані вагань — лише вперта рішучість не поступитися.

Луксурія, так і не дочекавшись відповіді, вже повернулася до нього спиною, коли її наздогнала чергова нахабність:

— А ти хоч раз спробуй поводитися як та, що заслуговує на вдячність! 

Демониця стомлено заплющила очі й повільно видихнула.

— Ти огорнула мене своєю пітьмою, змушувала коритися своєму гріху, а тепер узялася ще й за моїх братів та сестер...

— Досить, Кассіелю.

— Ні! — гаркнув він і так різко змахнув крилами, що полум'я в каміні здригнулося. — Не тобі вирішувати, коли мені мовчати! Будь певна, Луксуріє, що б ти тут не робила — у тебе нічого не вийде. Я не дозволю! 

Вона повернулася до нього, зустрівши шалену лють у його очах. 

Їй було що сказати. Ще більше — зробити, щоб архангел більше ніколи не наважився випробовувати її терпіння. Сила вже слухняно ворушилася під шкірою, готова відгукнутися на її бажання…

Та її погляд мимоволі ковзнув угору.

Древнє дерево біля стіни оживало просто на очах. Сухими гілками одна за одною пробігали молоді пагони, тонкі й тендітні, народжені від кожного нового спалаху емоцій.

Архангел насупився, простеживши, куди вона дивиться. Лише тепер він теж помітив рух дерева. Примружився, не розуміючи, чому воно раптом почало оживати. 

Демониця відвернулася, докладаючи всіх зусиль, щоб опанувати себе.

— Твоя ангелиця прийде, коли сама цього захоче, — відказала вона з крижаним спокоєм. — Чи, може, мені змусити її прийти до тебе, Кассіелю? 

— Просто відведи мене до неї. Я сам дізнаюся, чого вона хоче, а чого — ні.

— Анаель, на відміну від тебе, не капризує і живе власним життям. Вона вільна і сама вирішує, коли та до кого приходити. Як тільки матиме час і бажання, тоді й побачиться з тобою.

— Знаєш, я тобі не вірю, — він схрестив руки на грудях. — Ти говориш про її свободу, а мене закувала в кайдани й просто зникла. Звідки мені знати, що вона зараз не страждає так само? — ангел обійшов демоницю, намагаючись зустрітися з нею очима.

— Навіщо мені її страждання?

— Не знаю. Ти ж отримуєш задоволення від моїх! — обурено кинув він. — Або ж ти просто ревнуєш. Бо в мене є та, на кого я хочу дивитися, з ким хочу говорити... і з ким по-справжньому, добровільно ділити особистий простір, — його погляд багатозначно ковзнув до ліжка.

— То ось що тебе насправді так хвилювало... — вона посміхнулась, похитав головою. — Не терпиться випробувати нові знання на ангелиці? 

— Це тебе аж ніяк не стосується! — відрубав він, але щоки зрадницьки порожевіли.

— Боюся, я тебе розчарую, моє наївне янголятко. У людському світі вже є той, з ким Анаель охоче ділить особистий простір. У неї завжди вистачало тих, хто прагнув бути поруч.

На коротку мить він опустив очі до підлоги, ніби почуте все ж посіяло в ньому сумнів. Але вже за секунду недовірливо похитав головою. 

— Ні.

— Ні? — Луксурія звела брову.

— Не намагайся посварити мене з сестрою, — твердо відказав він. — Вона не така.

— Звідки тобі знати, яка Анаель насправді, архангеле? Ти залишив її кілька століть тому. Світ не стояв на місці. Не дивуйся, якщо за цей час вона навчилася жити без тебе. 

Кассіель стиснув щелепи.

— Я знаю Анаель значно краще, ніж ти.

— Справді? — тихо розсміялася Луксурія. — Тоді на тебе чекає багато відкриттів. А тепер чекай на неї, — вона кивнула в бік ліжка. — І краще поспи. Здається, від утоми ти вже не надто тверезо мислиш.

Демониця ще раз уважно оглянула архангела, затримавшись на його впертому погляді. Не знайшовши в ньому нічого, окрім роздратування, мовчки рушила до виходу.

Її дедалі більше дратувало ім'я ангелиці, яке знову й знову зривалося з його вуст. Але найбільше непокоїло зовсім інше. Кассіель щиро вірив, що вона дозволить йому ділити ліжко й особистий простір з кимось іншим.

Луксурія була достатньо милосердною, щоб поважати бажання ангелів, яких прихистила. Але Кассіель...

Ні. Його вона вже не відпустить. Він буде або з нею. Або — ні з ким.

Архангел невдоволено насупив брови й сердито зиркнув на ліжко, як тільки залишився сам. Втома важким тягарем осідала на плечах, і, як би він не пручався, тіло вже давно благало про відпочинок.

Він підійшов до ліжка, гупаючи п'ятами по кам'яній підлозі, ніби це могло хоч трохи виплеснути злість. Та погляд несподівано зачепився за складені білі тканини й невелику скляну посудину з маззю. 

Кассіель простягнув руку, взяв її, відкрив. У повітрі одразу розлився знайомий аромат троянд. Останнім часом він був усюди — на її одязі, у волоссі, на подушках, у покоях... Здавалося, навіть сни вже просякли цим запахом. 

Архангел мовчки дивився на мазь, не розуміючи, що злить його більше: те, що Луксурія знову подумала про його рани... чи те, що він зовсім не хотів відчувати вдячність.

Щиколотки нестерпно пекли й свербіли. Він ще мить уперто стискав баночку в долоні, ніби навіть зараз намагався чинити опір її турботі.

Зрештою повільно зачерпнув густу мазь і наніс її на роздерту шкіру. Полегшення прийшло майже миттєво.

Кассіель тихо видихнув і відразу ж сердито насупився ще більше.