Раді Вас бачити!

Демониця м'яко всміхнулася.

— Я обіцяла тобі сімейну вечерю. Гадаю, що тобі вже кортить поспілкуватися з братами й сестрами, — спокійно мовила Луксурія, наче зовсім не помічаючи вбивчого погляду архангела.

Кассіель повільно повів підборіддям, намагаючись опанувати себе. Загнати розгубленість туди, де завжди ховав будь-які почуття. Та виходить в нього це геть кепсько. 

Демониця подбала про те, щоб зараз він не міг нічого приховати: очі сяють, крила тривожно тремтять, а тіло стало напруженим і твердим. Проте ангел уперто мовчав, свердлячи поглядом Луксурію, ніби це її може хоч якось зачіпити. 

Коли його погляд знову ковзнув до столу, за яким сиділа небесна родина, він не зміг зробити й кроку.

Кассіель знав, що троє ангелів опинилися в безодні. Та навіть у найгірших здогадах не уявляв, що побачить тут ще й Захаріона — гордого ангела смерті. А тим паче Серафіеля — хранителя знань. 

Найбільше його вражало навіть не те, що вони були тут, а те, що Серафіель сидів без крил. Не приховував для зручності, як інші, а їх більше не існувало. Кассіель відчув це одразу і зрозумів, в кого демониця їх відняла.

Усі брати і сестра були вдягнені розкішно, хоча й незвично для небесних дітей. Темні тканини, витончені прикраси, дорогоцінне каміння — усе чуже їхній колишній природі. А сила прийнятого гріха важким тягарем тисне на благодать архангела.

— Здається, я вперше бачу нашого Кассіеля в білому… — несподівано пролунав насмішкуватий тон Захаріона, який схрестив руки на грудях. — Хтось пригадує, щоб він так вдягався на небесах?

Слова вдарили сильніше, ніж Кассіель був готовий визнавати. Його брат навмисно провів лезом по ще свіжій рані.

На небесах архангел справді ніколи не носив білого. Чорні крила неможливо було приховати, а світле вбрання лише підкреслювало, що він ніколи не був таким, як інші. Одних Кассіель лякав, інших відштовхував, тому темний одяг давно став звичним.

— Тут про нього дбає господарка, в якої бездоганний смак, — неквапливо зауважив Рафаельйон, перевівши погляд на демоницю. 

Луксурія ліниво посміхнулася.

— Приєднуйся до вечері, Кассіелю. Сьогодні ти витратив так багато енергії, що тобі необхідно підкріпитися, — вона легко підштовхнула його в спину долонею, нагадуючи чим самим вони займалися напередодні. 

Ангел мимоволі зашарівся, нерішуче підійшовши до столу ближче, присоромлено ховаючи погляд.

Намагаючись зібрати думки докупи під уважними поглядами занепалих ангелів, він подивився на два вільних місця. І тільки Кассіель збирався запитати на кого ще вони чекають, як важкі двері тронної зали знову прочинилися.

— Перепрошую. Ви ще не починали?

Медовий, до болю знайомий жіночий голос пролунав за його спиною.

Кассіель завмер. Серце зробило болісний стрибок і на мить зупинилося, а у вухах загуділо. Він упізнав би цей голос навіть крізь тисячоліття.

Анаель.

По тілу прокотилася хвиля холоду, потім — пекучого жару. Горло стиснуло так, ніби хтось засунув туди розпечений дріт. 

Він почав повертати голову. Світловолоса ангелиця пройшла повз нього швидко і так близько, що її плече зневажливо зачепило його. Анаель навіть не глянула в його бік.

Кассіель відчув, як земля поволі вислизає з-під ніг. 

Його погляд ковзнув по знайомому білявому волоссю, м'які пасма якого він досі пам'ятав на дотик, по ніжному обличчю, тендітних плечах і тонких пальцях, що так спокійно торкнулися спинки стільця.

Вона майже не змінилася. Але в її поставі з'явилося щось нове. Зникла звична обережність, із якою Анаель колись трималася серед небесного двору. Тепер її рухи були спокійними і впевненими.

Кассіель не дозволяв собі думати про неї століттями. Уперто виштовхував зі спогадів її усмішку, тихий сміх, тепло долонь, що колись знаходили його руку без жодних слів. Та вистачило одного погляду, щоб пам'ять, яку він так старанно ховав, ожила з нещадною чіткістю.

Перед очима знову постав Верховний суд, коли Анаель стояла перед ним на колінах, благала про допомогу, а він відвів погляд, удаючи, що її розпач його не стосується. 

Коли ж вирок було винесено, Кассіель так само не відповів на її останній відчайдушний поклик, коли вона залишилась одна серед людей. Тоді йому забракло сміливості піти проти волі інших архангелів і долі. 

А тепер вона тут. Сидить за одним столом із занепалими у безодні і демоницею, якій він нещодавно віддавався тілом і частиною душі.

У грудях розквітла отруйна суміш із сорому, ніжності й ще гострішого болю.

Анаель спокійно сіла на вільний стілець по праву руку від ангела смерті, граційно поправивши темне, як і в інших, вбрання. А потім її байдужий погляд ковзнув по Кассіелю.

Він відчув, як у нього перехопило подих.

Луксурія, уважно спостерігаючи за кожною зміною на його обличчі, підійшла ближче й легким рухом руки вказала на місце, залишене саме для нього.

— Сідай, янголятко. Тепер усі в зборі.

Кассіель мовчки сів. 

Луксурія ж неквапливо обійшла стіл і зайняла своє місце на чолі, опинившись просто навпроти архангела. Звідси їй було однаково добре видно і його самого, і кожну емоцію, що відбивалася на його обличчі.

Він дивився на Анаель, майже не кліпаючи, із сумом і каяттям. Тим часом Захаріон спокійно наповнив її келих вином, а вона кивнула і посміхнулась йому на знак подяки.

Демониці зовсім не сподобалося, що увага її чарівного архангела тепер повністю належить іншій. Та варто було їй перехопити задоволений погляд Таріеля, як усі сумніви розвіялися.

Він не помилився. Кассіель справді був закоханий в Анаель. Та чи залишилися ці почуття живими й досі?.. Чи вона бачить відлуння кохання, яке давно мало згаснути? 

— За гарний вечір, — мовила Луксурія, піднімаючи келих.

Шестеро ангелів наслідували її приклад. І тільки один не те що не почув її слів — він навіть не помітив, що вечеря вже почалася.

Таріель мав рацію. Анаель була тим важелем, яким можна було натиснути навіть на терпіння архангела.

Та коли Кассіель нарешті ворухнувся, узяв із найближчої тарілки ще теплу запашну випічку й невпевнено простягнув її Анаель, Луксурія раптом відчула, як ревнощі повільно розпалюють у ній лють.

Ангелиця перевела погляд на простягнуту випічку. 

— Дякую. Я вже не люблю таке, — спокійно відповіла вона, на мить блиснувши очима, в яких промайнула ледь прихована зверхність. 

Кассіель повільно опустив руку, нервово стиснувши пальці на ще теплому шматку випічки. Так і не знайшовши, куди її подіти, залишив на своїй тарілці. 

За столом запанувала коротка, незручна тиша. Лише дзенькіт приборів об тарілки порушував її. Для всіх інших нічого незвичайного не сталося. Кожен спокійно повернувся до вечері. 

— Даремно, — хмикнув Захаріон, накладаючи собі соковите м'ясо. — Анаель ніколи не любила солодкої випічки. Сестричко?

Він посунув до неї страву.

— Буду, — спокійно відповіла ангелиця.

Захаріон вибрав для неї найкращий шматок і поклав на тарілку. Кассіель мовчки спостерігав за цією короткою, звичною для них взаємодією, зовсім не приймаючи таку реальність. 

Вони всі поводилися так, ніби завжди вечеряли разом.

— Ну що, Кассіелю, — Захаріон привернув його увагу. — Розповідай. Як там небеса без нас?

Архангел перевів погляд на брата, який самовдоволено вишкірився.

— Щось ти мовчазний. Невже наша господарка забрала не тільки твою цнотливість, а й язика? — не вгамовувався брат.

— Це не твоя справа, Захаріоне, — коротко відповів Кассіель, відчуваючи на собі зацікавлені погляди інших.

Він знову перевів погляд на Анаель. Сподівався знайти в її очах колишнє тепло. Ангелиця спокійно пригубила вино, ігноруючи його присутність. 

— Ти запізнився, Кассіелю, — долинув із протилежного боку столу низький баритон Таріеля. — На кілька століть. Ми всі навчилися жити не тільки без благодаті, а й без тих, хто підтримує свавілля Михаїла.

— Не тобі говорити про небесні закони, Таріелю, — не втримався від зауваження архангел. 

Йому було шкода більшості братів і сестер. Вони стали жертвами власних слабкостей, чужих інтриг або несправедливих рішень. Але не Таріеля. Він був єдиним, чий вирок Кассіель ніколи не ставив під сумнів. Бо ангел, який насмілився осквернити віру, не мав місця в їхньому священному домі. 

— Тут не небеса, брате, — озвався Серафіель. — Можеш не демонструвати нам свою пихатість, як і святість. Не після того, як ти виліз із ліжка господарки, — він тонко посміхнувся. 

Архангел замовк і вже подивився на демоницю, яка з неприхованою цікавістю спостерігала за суперечкою. 

— Я зробив жахливу помилку, коли підпустив тебе ближче, — його голос звучав рівно, хоча в очах спалахнуло презирство. — Серафими мали рацію, коли вчили нас, що демони підступні й не здатні на справжні почуття. Я забув цей урок. Дякую, що нагадала, Луксуріє.

Він витримав її погляд, який небезпечно блиснув червоним вогнем. 

— Більше такої помилки я не зроблю.

Демониця випросталася в кріслі. Вогонь у її очах швидко згас, коли на зміну йому прийшла поблажлива усмішка.

— Сміливо, янголятко, — тихо сказала вона, змушуючи всіх прислухатися до неї. — Мені подобається, коли ти говориш із такою впевненістю.

— Я — Кассіель! — неочікувано взревів ангел, гучно ляснув долонею по столу, від чого задзвенів посуд. 

Не в змозі залишатися на місці, він підвівся так різко, що стілець із глухим гуркотом перекинувся на підлогу. Крила напружилися й розкрилися за спиною, а кожен м'яз у його тілі вимагав дії, хоча розум ще відчайдушно намагався втримати останні крихти самовладання. 

Луксурія задоволено відкинулася на спинку стільця, спостерігаючи, як архангел терпіння нарешті втрачає над собою контроль.

*Примітка від автора: У моєму світі на небесах усі ангели називають одне одного братами й сестрами. Це давня небесна традиція, яка підкреслює їхню духовну єдність, а не кровну спорідненість. Тож можете спокійно відкласти хрестики, святу воду й підозри в інцесті ♥