Раді Вас бачити!

Sectio X: Mutatio | Зміна

«Найнебезпечніші зміни починаються непомітно. І майже ніколи не змінюють лише одну душу»

— Архів Серафимів✟

Уві сні Кассіель виглядає безтурботним. Вперше за довгий час дозволив собі забути про безодню, небеса і демоницю. Брови лише ледь зведені, волосся розпатлане, а губи трохи розтулені. Дихання рівне, хоч і важкувате.

Луксурія лежить нерухомо й дивиться на ангела, який розлігся на її власному ліжку так, наче вирішив його привласнити.

Його велике чорне крило важко звисає з одного краю, а кінчики пір'я ледь торкаються підлоги. Друге розкинулося, мов тепла ковдра, повністю накриваючи демоницю. Сам Кассіель спить на животі, міцно обіймаючи подушку.

Луксурія, остаточно прокинувшись, помічає, що крило притиснуло її до нього під бік.

Вона тихо зітхає і намагається відсунутися, збираючись підвестися. Та щойно Луксурія відривається від подушки, як крило впирається в неї з несподіваною силою і знову притискає до ліжка.

Демониця ошелешено переводить погляд на Кассіеля. Архангел продовжує спати, проте його крила явно живуть власним життям. 

Одне з них складається навколо неї ще щільніше, безцеремонно підбираючись навіть під стегна. І наче цього замало, важка рука ангела ковзає до неї і без жодних вагань опускається на живіт, остаточно перетворюючи її становище на пастку.

Луксурія насуплюється.

— Це вже занадто, янголятко. Навіть для тебе, — хрипко зауважує вона і безжально висмикує кілька пір'їн.

Кассіель здригається й миттєво розплющує очі.

Кілька секунд він просто дивиться на неї затуманеним після сну поглядом, намагаючись зрозуміти, де знаходиться і що відбувається. Потім погляд прояснюється, а на обличчі з'являється щире збентеження.

— Луксуріє... — голос низький і хрипкуватий після сну. Він кліпає і помічає в її пальцях власні пір'їни. — Ти що робиш?

— Твої крила стали нахабнішими за тебе самого, Кассіелю. Прибери, — холодно наказує демониця.

Вона штовхає ліктем кісточку крила. Архангел слухняно підтягує його до себе і лише тоді з подивом усвідомлює, наскільки щільно воно обгорнуло демоницю.

— Я не контролюю крила уві сні, — пробурмотів він.

Луксурія сідає на ліжку і повертається до нього спиною.

Вона впирається долонями в матрац, відчуваючи, як перед очима на мить темніє. Голова неприємно паморочиться. Слабкість нікуди не поділася, а разом із нею залишилася й ця незвична, гнітюча порожнеча всередині.

Її гріх відгукується на втрату, пробуджуючи похіть так само природно, як голод прокидається від порожнього шлунка. 

— Як ти себе почуваєш? — запитує Кассіель, теж сідаючи на ліжку.

Луксурія крадькома озирається через плече.

На відміну від неї, архангел виглядає напрочуд добре. Сон явно пішов йому на користь: щоки вкрив легкий рум'янець, блакитні очі стали яскравішими, а на щоці досі видніється слід від подушки. В цей відкритий, до огидного довірливий погляд тільки погіршує становище демониці.

— Не дратуй мене дурними питаннями, Кассіелю, — відрізає вона.

Тепло повільно розтікається тілом, огортає груди й спускається нижче, намагаючись витіснити виснаження. Разом із ним приходить знайоме бажання — не стільки отримати насолоду, скільки розпалити її в комусь іншому, відчути, як чужий гріх відгукується на її поклик і повертається назад, поповнюючи сили.

Луксурія повільно видихає, ковтаючи власну спрагу. І, на жаль, напівоголений архангел у її ліжку зовсім не допомагає.

Зібравшись із силами, вона підводиться. Світ одразу хитнувся, змусивши її мимоволі здійняти руки в пошуках рівноваги. 

Кассіель одразу простягає до неї руку, готовий підхопити, але Луксурія, помітивши цей рух, різко обертається і впивається в нього роздратованим поглядом.

— Йди до себе, Кассіелю. Я покличу, коли знадобишся.

Учора вона була без сил і дозволила йому нести себе на руках і залишитися поруч. Цього цілком достатньо. 

Луксурія не збиралася й далі демонструвати власну слабкість. Особливо перед непідкореним архангелом, який напевно влаштує чергову суперечку, якщо вона вирішить відновлювати сили так, як підказує її природа. 

— Я б краще залишився, — легко заперечує Кассіель. — Біль минув? Я відчував, як ти здригалася, поки спала...

Луксурія прямує до столика, де, як завжди, стоять графин із джерельною водою та чисті келихи. Наливаючи воду, вона відчуває, як тягне м'язи при кожному русі.

— Тобі допомогти? — його голос лунає вже зовсім поруч, і демониця нервово сіпає плечем.

— Я схожа на ту, кому потрібна твоя допомога? — вона повертається і впирається в нього важким поглядом. Кассіель уже відкриває рот, але Луксурія встигає раніше: — Добре подумай, Кассіель, перш ніж відповідати.

Архангел обурено зводить брови.

— Що це з тобою? — він уважно вдивляється в її обличчя. — Ти навіть згадала моє ім'я. Справді все настільки погано? Я починаю хвилюватися...

— Наслідки твоєї благодаті, очевидно, — сухо відказує вона.

Луксурія опускається в крісло і на мить заплющує очі. Робить ковток холодної води, яка трохи притуплює її спрагу.

— Ти все ще тут, — невдоволено зауважує вона, глянувши на ангела. — Я наказала тобі...

— Я пообіцяв залишитися поруч, — нагадує він, перебиваючи. — І виконую свій обов'язок.

Кассіель без зайвих вагань сідає в крісло навпроти й відкидається на спинку з таким виглядом, ніби отримав запрошення залишитися.

Нахабство архангела починало набувати загрозливих масштабів.

Луксурія уважніше придивляється до нього. До цього спокійного погляду і дивної впертості, з якою він продовжує сидіти поруч, наче зовсім не помічає її спроб виставити його за двері.

І раптом вона посміхається, схиливши голову.

— Зазвичай після ночі зі мною створіння поводяться трохи інакше.

— Підозрюю, що це не комплімент, — тихо гмикає ангел, посміхаючись. 

— Ще нещодавно ти намагався втекти, а тепер тебе не виженеш. Не слухаєшся, влаштовуєш суперечки, розпускаєш свої крила і руки... Я, звісно, казала, що в моїй безодні ти можеш робити все, що хочеш, але ти забуваєш, хто тут господар.

Вона робить ще один ковток води.

— Я слухаюся, коли це справді потрібно, — заперечує Кассіель. — Сперечатися — просто жахлива звичка, навіяна безоднею. Крила я взагалі не контролюю.

Його погляд уважно ковзає по її обличчю.

— А от ти, здається, вирішила сердитися на мене незалежно від того, що я роблю.

— Тебе тягне до мене, Кассіель? Після нашої ночі. 

Архангел навіть не відводить погляду, але на вилицях з'являється легкий рум'янець.

— Так, — відповідає, не криючись.

— Що, пітьма вже не така огидна? — вона усміхається, задоволена тим, що ангел нарешті заспокоївся і прийняв правду. 

— Огидна, — не погоджується він. — Але до пітьми ти не маєш жодного стосунку. 

Посмішка повільно тане на губах Луксурії. 

— Я бачив, що вона тобі не належала, — продовжує ангел. — І відчуваю, що без неї ти стала чистішою. 

— Тоді поясни мені дещо, — вона робить ще один ковток джерельної води. — Чому я почуваюся так, ніби в мене вирвали шматок душі?

— Луксуріє…

— Ти сказав, що благодать випалить лише те, що мені не належить, — вона відкидається на спинку крісла, а пальці стискають підлокітник.

Архангел мовчить.

— Ти не знаєш, правда?

— Ні.

Він відповідає настільки чесно, що Луксурія мимоволі заплющує очі, намагаючись вгамувати власне бажання до цього нестерпно щирого створіння.

Кассіель якийсь час спостерігає за нею, перебираючи в голові можливі рішення. 

— Але я можу подивитися, — каже він. — Це не складно, — у його голосі немає ані жарту, ані звичної розгубленості. — Якщо це моя провина, я розберуся.

— Ти це про що зараз? — перепитує Луксурія, бажаючи впевнитися, що архангел остаточно збожеволів.

— Я можу подивитися на твою сутність і визначити, чого саме їй не вистачає для рівноваги.

Келих у її руці ледь помітно здригається.

— Ти зараз серйозно? — Луксурія недовірливо піднімає брови.

— Абсолютно. А чому ні? 

— Янголятко, ти хоч розумієш, що пропонуєш?

Кассіель насуплюється.

Для нього все виглядає до смішного просто. Луксурії погано, а він не знає причини. Якщо побачити, що відбувається всередині неї, можливо, вдасться знайти відповідь. Проблема існує, а отже її потрібно вирішити.

— Я просто хочу зрозуміти, що змінилося, — пояснює він. — Благодать не могла зачепити щось, чого б я не помітив. Але... ти незвичайна демониця.

Для архангела це звучить як цілительський огляд. Для неї — зовсім інакше.

Зазирнути в сутність означає побачити те, що приховане значно глибше за думки чи спогади. Те, що більшість створінь не довіряють навіть найближчим: власну природу, душу й найпотаємніші бажання.

І все ж Кассіель сидить навпроти з таким виглядом, ніби пропонує оглянути подряпину на її розі.

— Ти збожеволів, — повідомляє вона.

— Це відмова? — дивується ангел.

— Це означає, що я починаю розуміти, чому небеса вигнали саме тебе. З такими-то пропозиціями... — пирхає демониця, похитавши головою і все ще не вірячи, що він сказав це вголос.

Кассіель лише зітхає.

Луксурія мовчить трохи довше, ніж варто було б. І ця тиша подобається ангелу значно більше за будь-яку відповідь. Вона не обурюється, не виганяє його і не називає божевільним удруге.

Демониця щось обмірковує.

— Нізащо, — виносить вердикт Луксурія.

Кассіель розчаровано видихає і ледь помітно морщить ніс.

— Але допомогти ти дійсно можеш, — лукаво додає вона.

Підозрілий блиск у її очах змушує архангела насторожитися і пригадати, що перед ним сидить хитра, підступна й напрочуд винахідлива демониця.

— Гаразд... — киває. — Що саме потрібно зробити?

Луксурія всміхається, а в її очах спалахує червоний вогник.

Кассіель одразу починає шкодувати, що поставив це запитання.