Раді Вас бачити!

Кассіель, занурений у власний біль, здригнувся від того, як скрипуче відчинилися двері спальні. Відкрив очі й поглянув спідлоба на демоницю, яка зайшла з їжею на таці.

Розсердившись, що вона знову прийшла до нього з явним наміром насолодитися його безпорадністю, він підвівся з підлоги. Уважно стежив за кожним її рухом, коли вона невимушено попрямувала до маленького столика біля двох крісел.

Луксурія не звертала на нього уваги, але помітила його реакцію. Щойно вона підійшла до вікна, він відступив якомога далі, не спускаючи з неї очей.

Демониця розсунула штори й відчинила вікно навстіж, впускаючи свіже повітря до кімнати.

— Час вечері, Кассіелю, — промовила вона, вдивляючись у помаранчевий захід сонця.

Архангел не поворухнувся.

— Щоб повернути благодать, тобі потрібні сили, — запевнила Луксурія, подивившись йому в очі, які одразу звузилися.

— Знаєш, у мене було багато часу, щоб подумати, як тебе вбити. Як виявилося, я давав тобі святу обітницю про захист, але вона зникне, коли я стану занепалим. Здогадуєшся, чим це тобі загрожує?

Він говорив досить переконливо. Не знав, чи здатен на таке, але відчай, який оселився в його душі, прагнув знищити її.

Демониця посміхнулася.

— Вечеря холоне, янголятко.

Кассіель затремтів від гніву, загрозливо дихаючи через ніс.

— Я не піду, поки ти не поїси. А будеш і далі так вперто відмовлятися… — вона підійшла до столика й зайняла крісло. — Здогадуєшся, чим це тобі загрожує?

Архангела, здавалося, зараз розірве від бурі емоцій.

Він рвучко кинувся до неї. Демониця підібралася, очікуючи можливого нападу. Проте Кассіель зупинився за крок, схопився за столик і шпурнув його з такою силою, що той полетів у протилежну від них стіну.

Ангел повернувся до Луксурії, важко дихаючи. Вони дивилися один на одного в німій боротьбі, і кожен із них не мав наміру поступатися.

— Елораель! — гаркнула демониця, підготувавшись до такого розвитку подій.

Ангелиця тихенько зайшла до кімнати з іншою тацею, на якій була та сама вечеря. Кассіель шалено глянув на сестру, яка зупинилася перед ним і простягнула тацю.

Він озирнувся на демоницю, яка, наче розважалася, легко посміхалася, схиливши голову набік.

Кассіель змахнув другу тацю знизу, через що вона підлетіла вгору й упала неподалік від ліжка.

Архангел зверхньо оскалився, подивившись на демоницю через плече з викликом.

— Неси ще, — наказала Луксурія ангелиці, яка напружено рушила до дверей.

— Це що, новий спосіб наді мною знущатися? — не витримав ангел.

— Це піклування про мого янголятка, — виправила вона. — Ми можемо робити це всю ніч, поки ти не втомишся. Але тоді я особисто запхаю їжу тобі до рота.

Демониця задоволено смикнула куточком губ, побачивши, як він замислився, а крила нервово смикнулися за спиною.

— Поїм, якщо зараз підеш звідси, — пробурмотів Кассіель, усвідомлюючи, що її наполегливість рано чи пізно здолає його злість.

— Коли поїси, поговоримо про благодать. Ти ж хочеш її повернути, чи не так?

— Сама чуєш, про що кажеш? — процідив він, повернувшись до неї спиною. — Я вже занепалий!

— Ще ні. Я відчуваю твою благодать, і ти, впевнена, теж.

— Багато ти про ангелів знаєш! — рявкнув ангел.

— Виходить, більше, ніж ти, — весело хмикнула демониця. — Здається, ми це вже давно з'ясували.

Він повернувся, готовий знову заволати, але на порозі з'явилася Елораель. Поки вона йшла до них, Луксурія підтягнула столик власною силою й повернула його на місце.

Ангелиця залишила тацю й одразу поспішила залишити їх наодинці.

— На твоєму місці будь-хто схопився б за цей останній шанс, Кассіелю. Певен, що не хочеш навіть спробувати? Тобі вже нема чого втрачати.

Архангел важко сів у крісло, насупивши брови.

— Я певен у тому, що ти хотіла зробити мене занепалим. І в тебе це вийшло, — прошепотів він.

— Хотіла, — погодилася Луксурія. — Але не за таких обставин, що сталися.

Демониця вдивлялася в його обличчя, яке він знову намагався сховати від неї.

— Мені не потрібна твоя благодать. Тому, якщо ти хочеш її повернути — я допоможу. Проте дуже багато чого залежить від тебе, — промовила вона якомога м'якше.

Кассіель глибоко вдихнув і важко зітхнув.

— Це якийсь ритуал? — наважився він запитати, не в змозі ігнорувати крихку надію.

— Спочатку вечеря, а потім поговоримо, — пообіцяла вона.

Ангел підвів очі. Він був певен, що не можна їй довіряти, але якщо є шанс…

Кассіель потягнувся до таці й схопив шматок хліба. Роздивився його, наче бачив уперше, і знову поглянув на демоницю. Вона ледь помітно кивнула, наче відповідала на всі його невисловлені питання.

Архангел відкусив шматок. Спочатку пережовував без поспіху, аж поки потреба в їжі після тривалого голодування не витіснила всі думки з його голови. Він жадібно перехопив тацю, поставив її на коліна й почав набивати щоки.

Демониця прикрила очі й полегшено видихнула.