Раді Вас бачити!

Як тільки ангел напружено вийшов із купелі, демониця одразу окинула його зацікавленим поглядом.

Волосся Кассіеля було скуйовдженим і вологим, із крил повільно стікали цівки води, а напружене тіло все ще зберігало сліди внутрішнього спротиву...

І він знову натягнув свої брудні штани.

Луксурія взяла з краю ліжка одяг і простягнула його Кассіелю.

— Це тобі. Переодягайся, — наказала вона.

Він підійшов ближче, нерішуче взяв складену темну тканину, а тоді перевів погляд на Луксурію, уважно вдивляючись у її очі.

Кассіель чекав прихованого підступу.

— Знімай уже цю ганчірку, — вона кивнула на його штани. — Негоже моєму улюбленцю ходити в такому занедбаному вигляді.

Луксурія розсілася на ліжку, закинувши ногу на ногу й спершись ліктем на простирадло. Її очі спалахнули азартом, а зміїна усмішка стала ще небезпечнішою, поки Кассіель стояв перед нею майже нерухомий.

Вона навіть не приховувала, що чекала миті, коли він знову спалахне соромом.

— Я не улюбленець, Луксуріє, — заперечив він.

— Янголятко, я із задоволенням зірву з тебе цей мотлох... Але тоді не чекай від мене милості, — протягнула демониця з легкою усмішкою.

Ангел насупив брови, напружено ковтнув. І цього разу він ковтнув щось справді важке й неприємне — власну гордість. Кассіель потягнувся до ґудзика на штанях — і тієї ж миті помітив, як демониця зрушила стегнами, вмощуючись зручніше. Щоб дивитися. 

— Луксуріє... — він одразу вловив її намір. — Ти можеш... вийти?

Демониця звела брови, здивована таким проханням.

— Відвернутися, — швидко виправився він, помітно збентежившись.

— Я вже все бачила, — вона звузила очі, ледь схиливши голову. — Чого ти так хвилюєшся? У тебе гарне тіло. Тобі варто навчитися ним хизуватися.

— Прошу... — пошепки відгукнувся ангел, і в цьому тихому голосі звучала слабка, приречена надія.

Кассіель просто не знав, куди себе подіти.

Луксурія закотила очі, а він лише сильніше стиснув щелепи. Ангел притиснув одяг до живота, намагаючись прикритися, а його вилиці стрімко порожевіли.

Він не рухався, не тікав. Просто не міг змусити себе зробити наступний крок під її уважним поглядом. 

Демониця із зацікавленням стежила за кожним його рухом, і ця сором'язлива напруга сильніше розпалювала її власний гріх.

— Що сталося? — м'яко запитала вона. — Тобі потрібна допомога?

Луксурія дивилася на нього й бачила все. Як він затримував подих. Як напружувалися його плечі. Як він намагався втримати залишки самовладання. І ця вразливість приносила їй майже п'янке задоволення.

Вона повільно облизнула губи. Очі горіли, а щоки помітно теплішали від відвертого збудження.

— Ні, — коротко похитав головою він.

Луксурія підвелася, впираючись долонями в ліжко. Вона трохи нахилилася вперед, і її голос став ласкавішим. 

— Тобі досі соромно, Кассіелю? — поцікавилась вона. — Хоча не дивно. Ти майже нічого не спробував, лежачи піді мною, мов дерев'яний. Але нічого... незабаром я всього тебе навчу. І ми разом позбудемося твоїх безглуздих меж.

Він не відповів. Бо так — йому було соромно. Але ще більше — огидно. Кассіель не хотів переступати власні межі. Як і не хотів звикати до цієї влади над собою.

Коли вона змусила його до близькості, а він підкорився, не маючи сил для спротиву, — це було одне. Приниження і слабкість. Але підкоритися добровільно, дозволивши гріху прорости в собі... це вже зовсім інше.

Якщо це триватиме й далі, одного дня він справді може занепасти. Кассіель знав: такого він не пробачить собі ніколи.

— Нумо, янголятко. Роздягайся, — вона ковзнула поглядом по його тілу вниз, навіть не намагаючись приховати свого очікування.

Його подих збився, та він уперто продовжував дивитися їй у вічі.

— Цікаво... — тихо прошепотіла Луксурія. — Ти соромишся свого тіла чи власної реакції на мене? Ти вже реагуєш як чоловік, а не як ангел, Кассіелю. І щоб це помітити, достатньо просто мати очі.

— Досить, — майже беззвучно попросив він. — У мене вже є одяг. Дякую… за подарунок. Але мені нічого не потрібно.

— Так не піде, янголятко, — демониця підвелася, змушуючи Кассіеля нервово відступити на крок назад. — Я можу зробити це проти твоєї волі, — попередила Луксурія.

Вона наблизилася, даючи йому зрозуміти, що в цьому місці все відбувалося за її правилами.

Демониця не відводила погляду від його очей, коли торкнулася оголеної шкіри над поясом штанів. Потім підчепила ґудзик і з удаваною ніжністю провела пальцями по його стегнах, без поспіху стягуючи брудну тканину.

Замурзані штани ковзнули до його п'ят.

Луксурія не відводила погляду від його блакитних очей. Кассіель у цю напружену мить навіть не дихав, знову опинившись перед демоницею оголеним.

Вона не поспішала й із майже демонстративною м'якістю вивчала лінію його стегон. А потім різко потягнула на себе.

Кассіель мимоволі ступив уперед, залишивши штани позаду, й утиснувся в її тіло.

— Не так уже й складно, правда? — зауважила Луксурія.

Демониця забрала з його рук чорні шкіряні штани й несподівано опустилася навпочіпки перед ним, не відчуваючи ані сорому, ані найменшого збентеження.

Кассіель ошелешено видихнув. 

Його тіло опинилося надто близько до її обличчя. Вона нахилилася нижче, і один із рогів демониці мимохідь зачепив його. Ангел здригнувся від несподіваного дотику.

Він дивився на це так, ніби бачив щось абсолютно неможливе. Унизу живота все болісно стиснулося від цього випадкового, але надто відчутного контакту.

Луксурія поводилася буденно, немов і справді лише дбала про свого улюбленця, а її хвилювали виключно нові штани. Вона спокійно розгорнула тканину й легенько плеснула його по нозі, змушуючи підняти її.

— Всесвіте... Я сам! — зрештою зірвався ангел, отямившись від шоку. Він різко нахилився, майже вихопивши одяг із рук Луксурії.

— Пізно, — вона легенько шльопнула його по руці. — Стій смирно, а то вкушу. Побудь слухняним янголятком. 

Кассіель випростався, закинув голову й заплющив очі так, ніби це справді могло допомогти пережити приниження.

Луксурія вже без жодного спротиву вдягала норовливого ангела, який терпляче переживав чи не один із найгірших моментів свого життя. Його обличчя то спалахувало рум'янцем, то знову блідло. Губи ледь тремтіли, щойно він розслабляв закам'янілу щелепу.

Демониця обережно застебнула штани й підвела свій підступний погляд на Кассіеля.

— Тобі личить, — зауважила вона. — Я б воліла, щоб ти ходив без одягу, але твій сором належить тільки мені.

Луксурія кивнула на сорочку, яку ангел досі притискав до живота.

— Із цим ти вже впораєшся сам чи...

Кассіель, більше не бажаючи відчувати на собі її дотики, розправив тканину.

— А ти швидко вчишся! 

Демониця навіть не намагалася приховати насмішку, зустрівши його обурений погляд з-під густих брів.

Він одягався рвучко. Відчайдушно намагався повернути собі хоча б крихту контролю. Луксурія мовчки спостерігала за кожним його нервовим рухом.

— Не хвилюйся, — її голос став тихішим. — Я нікуди не поспішаю. Хочеш потренуватися з переодяганням? Можемо почати все спочатку, — відверто знущалася вона з ангела, який ледве стримував сором.

— Ти обіцяла їжу... — нагадав він, намагаючись не уявляти, що йому знову доведеться пережити це відчуття беззахисності.

— Авжеж. Ходімо, янголятко. Я із задоволенням тебе нагодую.

Луксурія обернулася до дверей, уже не приховуючи зловтіхи.

Обід, приготований для ангела, навряд чи припав би йому до смаку...