Раді Вас бачити!

Inferno | Інферно

«Інферно не руйнує те, що йому належить. Воно лише забирає своє назад»

— Закони Інферно ✟

Спершу Луксурія вирішила, що їй здалося.

Вона розплющила очі й подивилася в нічне небо, намагаючись зрозуміти дивне відчуття, що ворухнулося десь глибоко в грудях. Крихта пітьми, яка пов’язувала її з Безоднею, раптом знову здригнулася, і цього разу демониця вже не могла цього проігнорувати.

Її погляд ковзнув навколо, вихоплюючи з темряви обриси степу, скель і сріблястої поверхні води. Вона прислухалася до ночі, намагаючись вловити хоча б найменшу ознаку небезпеки, але навколо панував спокій. Кассіель безтурботно спав, притулившись щокою до її живота, і ніщо довкола не видавало того, що могло викликати тривогу.

Та вона нікуди не зникала. Навпаки, з кожною миттю ставала виразнішою, наполегливо тягнучи її углиб Безодні.

— Прокидайся, — Луксурія торкнулася плеча ангела.

Кассіель ворухнувся й щільніше загорнувся в чорне крило. Демониця струснула його ще раз, але ангел тільки щось нерозбірливо пробурмотів, так і не розплющивши очей.

— Кассіелю, прокидайся.

Він невдоволено зморщив носа.

— Негайно встань! — цього разу в її голосі прозвучав жорсткий наказ.

Кассіель нарешті підняв голову й сонно вдивився в її обличчя.

— Щось не так?

— Ми повертаємося.

— Зараз?

Луксурія підхопила його під плечі, допомогла підвестися й відсунула від себе. Сама рвучко звелася на ноги, обтрусила сукню й поглянула на неквапливого ангела, який, здавалося, досі не до кінця зрозумів, що від нього хочуть.

Демониця ще раз оглянула темну місцевість, прислухаючись до власної пітьми. Навколо все залишалося тихим, але тривожний поклик із Безодні не слабшав. Він дедалі виразніше тягнув її назад, не залишаючи сумнівів у тому, що чекати більше не можна.

Луксурія повернулася до архангела й простягнула йому руку. Кассіель розгублено поглянув на її долоню, а потім озирнувся на залишені речі.

— Треба ж зібрати все це... — він потягнувся до кошика.

— Облиш.

— Я просто хотів...

— Не треба, кажу.

Кассіель зрозумів, що сперечатися марно, але підвестися й узяти її за руку не встиг. Луксурія схопила його за комір і потягнула до себе.

— Ей, почекай!

Простір перед ними розколовся чорною тріщиною, огортаючи обох густим мороком. Кассіель лише встиг затримати подих і заплющити очі, перш ніж земля зникла з-під ніг.

За мить він із глухим ударом приземлився на коліна посеред тронної зали. Кассіель підняв голову й одразу глянув на Луксурію зі щирим обуренням, але, зустрівшись із її поглядом, змовчав. 

— Луксурія! — гуртом вигукнули ангели, підбігаючи з усіх боків. — Господарко!

Демониця озирнулася й побачила Серафіеля, Захаріона та ангелиць, які вже зібралися навколо неї. Усі виглядали стривоженими, а Захаріон тримав руку на руків’ї меча, готовий будь-якої миті вихопити його.

Саме в цю мить склепіння тронної зали здригнулося від важкого удару. По каменю побігли кілька глибоких тріщин, стрімко розходячись у різні боки, а з розломів назовні просочилися довгі язики пітьми. Вони ворушилися між кам’яними брилами, наче щось живе намагалося пробитися крізь завісу й проникнути всередину.

Луксурія мимоволі відступила на крок, не зводячи очей із того, що просочувалося крізь камінь. Холод пробіг по шкірі, а всередині все стиснулося від передчуття неминучого.

— Щось із завісою. Вона падає, — сказав Захаріон, не відводячи погляду від склепіння. — Нам треба забиратися звідси якнайшвидше. Особливо тобі.

— Де інші? — Луксурія одразу насторожилася, оглядаючи присутніх.

— Не було часу їх шукати. Але вони знають, що робити у такому випадку, — швидко заговорила Елораель. — Прошу, господарко, нам треба йти. Немає більше часу чекати.

Луксурія підтиснула губи. Вона ще не розуміла, що саме сталося і чому завіса раптом почала падати, але розбиратися доведеться пізніше. Інферно вже пробиралося в їхній дім, затягуючи його назад у свою пітьму. 

— Виходьте, — наказала вона, смикнувши Кассіеля за комір і змусила підвестися. Потім штовхнула ангела до інших. — Приглядайте за ним. Спитаю з кожного, якщо хоча б пір’ячко загубиться!

— Ти що робиш? — не зрозумів Захаріон, переводячи погляд із брата на Луксурію.

— Те, що маю. Таріеля і Рафаельйона знайду сама, а ви йдіть.

— Я залишусь, — впевнено заперечив ангел. — Тобі потрібен захист.

— Він знадобиться тобі, якщо ослухаєшся мого наказу, — холодно кинула Луксурія. — Ступайте. Не змушуйте мене закидати вас у простір насильно.

Захаріон уже хотів щось відповісти, але Серафіель випередив його, занепокоєно поглянувши на демоницю.

— Але як ми всі зустрінемося?

— Я поведу вас до мого маєтку. Господарка знає, де він, — підхопила Анаель, переглянувшись із Луксурією.

Демониця схвально кивнула.

— Не гайте часу. Знайду інших і зустрінемося.

— Луксуріє? — Кассіель ледь встиг вимовити її ім’я, але вона вже розвернулася.

— Геть! — крикнула демониця й вийшла з тронної зали.

Кассіель залишився стояти, дивлячись на двері, за якими зникла Луксурія. Усе відбувалося надто швидко, але десь глибоко всередині ворухнулося тривожне передчуття.

Захаріон схопив його за руку.

— Слухай уважно, Кассіелю, — почав він, переконавшись, що брат нарешті дивиться на нього. — Ми не можемо переміститися із Безодні так, як демониця. Нас буде затягувати пітьма назад. Приклади зусилля, брате. Махай своїми крильцями, як в останній раз. Зрозуміло?

— Може, почекаємо їх тут? — розгублено запитав Кассіель.

— Ти чув наказ. Ми йдемо, — він перевів погляд на Анаель. — Веди нас, сестричко.

Анаель розправила крила, і ангели один за одним рушили за нею. Кассіель не встиг навіть оговтатися, як простір навколо знову провалився в пітьму. Його тіло різко смикнуло назад, але Захаріон міцніше перехопив його за зап’ясток, утримуючи від сили, що намагалася затягнути архангела назад у Безодню. 

Кассіель відчайдушно замахав крилами, намагаючись не відстати від інших. Навколо панувала непроглядна темрява, повітря стало важким, його не вистачало для дихання, а серце боляче билося об ребра. 

Здавалося, ця боротьба тривала цілу вічність, хоча Кассіель майже не встигав усвідомлювати, що відбувається.

Захаріон не перебільшував. Самому вибратися звідси справді було надзвичайно важко. Якби брат не тримав його, Безодня вже давно поглинула б Кассіеля.