Раді Вас бачити!

— Якийсь він кволий… Невже ти підкорила його тим, що просто не годувала? — насмішкувато протягнула Ліліт і рушила в бік ангела, який зустрів її зацікавлений погляд відвертою ненавистю.

Луксурія вчепилася в поділ сукні королеви, намагаючись не дати їй рушити далі. Пальці тремтіли від напруги, ноги все ще не слухалися після пережитого, але демониця вперто не відступала.

Ліліт зупинилася й опустила погляд. На мить у її очах промайнуло здивування, але майже одразу воно змінилося холодною поблажливістю.

— Тобі не вистачить сил боротися зі мною, Луксуріє. Змирися вже.

Демониця не відпустила. Другою рукою вчепилася в тканину сукні, використовуючи її як опору, й змусила себе підвестися. Тіло все ще відмовлялося слухатися, але Луксурія вперто випросталася. Лише коли остаточно втримала рівновагу, звела підборіддя, дивлячись Ліліт просто в очі.

— Ніколи. Ти сама це знаєш, — видихнула вона. — Надто багато себе ти вклала в мене. Тому, поки я жива, ти будеш боротися сама із собою.

На губах королеви не сходила усмішка, але в очах не залишилося нічого, крім холодного гніву.

— Ну раз так… — Ліліт повільно кивнула. — Клітка Інферно швидко приведе тебе до тями. А для занепалого в мене також знайдеться місце, якщо він виявиться корисним.

Вона зробила ще один крок, проте Луксурія знову перегородила їй шлях.

— Він — мій! — заявила демониця. — Тільки торкнися його і…

Луксурія замовкла. Жодна погроза не здавалася достатньо переконливою, щоб змусити Ліліт зупинитися.

Королева трохи схилила голову набік.

— І що, крихітко?

Луксурія на мить прикрила очі, а тоді знову подивилася на королеву, вже без тіні вагання.

— Я знищу твої гріхи.

Усмішка Ліліт ледь помітно згасла.

— Врешті, вони мені не належать, — продовжила Луксурія вже твердіше. — Я можу відмовитися від них. Добровільно не віддам, але знищу, якщо доведеться. А без демона вони втратять будь-яку силу й зникнуть, як і твоє панування.

Демониця смикнула кутиком губ, помітивши, як звузилися очі королеви. Вона не повірила їй. Це було видно одразу, проте й перевіряти, чи здатна демониця виконати свою погрозу, Ліліт не поспішала.

Гріхи були потрібні їй для підтримання рівноваги й правління. Вони не становили основної сили королеви, але без них її влада над нижнім світом втрачала опору. І хоча Луксурія могла забрати їх із собою, для Ліліт це все одно залишалося тим, що належало їй.

Королева ніколи не дозволяла собою маніпулювати. І вже тим паче не збиралася поступатися перед погрозами власного створіння.

Її погляд став крижаним.

Вона раптово замахнулася, вкладаючи в удар не лише фізичну силу, а й власну пітьму. Навколо долоні на мить спалахнула темна енергія, а тоді удар обрушився на Луксурію з такою силою, що ляскіт розітнув тишу.

Демоницю відкинуло вбік, наче вона була невагомою. Її ноги відірвалися від підлоги, тіло розвернулося в польоті, а наступної миті вона з гуркотом покотилася по підлозі. На щоці залишилися тонкі криваві смуги від пазурів королеви.

— Ти справді думаєш, що можеш торгуватися зі мною?

Луксурія притиснула тремтячу долоню до обличчя.

Рафаельйон ошелешено дивився на те, що щойно сталося. Він ніколи не бачив Луксурію настільки беззахисною. Жах миттєво змінився рішучістю, і ангел рвонув сходами вниз, поспішаючи на допомогу своїй господарці.

— Ні! — скрикнула демониця, щойно зрозуміла, що задумав ангел.

Новий клубок пітьми вже закручувався в долоні Ліліт. Пітьма стискалася, стаючи дедалі щільнішою, і від одного її вигляду Луксурію пронизав страх. Вона вже знала, що станеться, якщо ця сила торкнеться Рафаельйона.

— Луксуріє… 

— Не наближайся!

Але Рафаельйон не послухав. Він уже спускався до господарки, не зважаючи ні на її попередження, ні на небезпеку, що чекала попереду. Королева перевела на нього погляд, і в її очах на мить промайнуло здивування, яке швидко змінилося хижою усмішкою.

— Який вірний, — зазначила Ліліт. — Навіть шкода…

Пітьма в її долоні рвонула вперед.

Луксурія кинулася між ними, прикриваючи Рафаельйона власним тілом. Вона встигла розгорнути крила й обхопити ними ангела, перш ніж удар накрив їх обох.

Демониця знала лише одне — буде боляче. Пітьма Ліліт не могла її вбити, але Рафаельйон не мав такого захисту. Якщо королева вдарить у нього з такою силою, другого удару може вже не знадобитися.

Пітьма пройшлася по крилах. Між пір'ями спалахнули дрібні іскри, вони затремтіли від жару й почали тліти, а з обвуглених кінчиків потягнувся тонкий дим. Луксурію пронизало так, що на мить потемніло в очах, але вона лише сильніше вчепилася в ангела, прикривати його собою.

Демониця стиснула зуби, намагаючись витримати пекучий біль.

— Луксуріє… — Рафаельйон перехопив її, відчувши, як тіло демониці обм'якло від виснаження.

Він притримав її, не дозволяючи впасти, і разом вони повільно опустилися на кам'яну підлогу. Ангел дивився на обпалені крила, не в змозі відвести погляду від слідів удару, який мав припасти йому.

Луксурія все ще тримала його в коконі крил і навіть у такому стані не збиралася дозволити Ліліт дістатися до нього.

— Йди до Анаель, — прошепотіла вона. — Зараз же.

Навіть знесилена, демониця не залишала в голосі місця для заперечень і вимогливо подивилася йому в очі.

— Тільки разом, — ледь чутно відповів ангел, притиснувшись чолом до її чола.

Ліліт спостерігала за дивною сценою неподалік, але розгорнуті крила демониці приховували її від погляду королеви. Вона не могла розчути, про що ті двоє шепочуться.

— Ти помреш, якщо залишишся.

— І це буде не дарма. Я не дам їй тебе мучити, — голосніше відповів Рафаельйон.

Він перевів погляд на Ліліт, яка, схиливши голову набік, із неприхованим зацікавленням спостерігала за ними.

— Гаразд, крихітко. Залишимо цього хлопчика, якщо будеш слухняною, — погодилася королева, і в її очах промайнув азарт.

Вона вже подумки смакувала нову забаву, адже занепалий міг стати напрочуд зручним важелем впливу на демоницю.

— Мою долю може вирішувати тільки моя господиня! — незвично загарчав Рафаельйон.

Ліліт на мить вирішила, що їй почулося. Але лютий блиск в очах ангела й те, як обережно він тримав демоницю, не відступаючи навіть перед загрозою смерті, змусили королеву ледь не розсміятися.

— Господиня? — перепитала вона. — То вона твоя королева?

— Так. Єдина, — з гордістю підтвердив ангел.

— Замовкни! — демониця смикнула його за комір. — Просто мовчи.

Ліліт відвела погляд і знову оглянула тронну залу, приховуючи усмішку.

— І скільки вас тут ще таких покірних?

— Армія! Вони розчавлять твоїх потвор одним помахом крил! — запевнив Рафаельйон, не зважаючи ні на шипіння демониці, ні на її пальці, які дедалі сильніше стискали його комір, уже перетворюючи його на зашморг.

— Армія? — протягнула Ліліт із легкою насмішкою.

Вона вже хотіла продовжити, але раптом завмерла. Інферно здригнулося під ногами, відгукуючись на потужну силу, що стрімко наближалася до тронної зали. Вона була незнайомою, але пронизаною такою ворожістю, що Ліліт мимоволі напружилася.

Королева повернулася до входу, а на долонях одразу спалахнула пітьма. Вона зібрала її в щільний клубок, готуючись зустріти того, хто насмілився проникнути сюди.

— Що це?.. — процідила вона, не розуміючи, звідки йде сила.

Ліліт перевела погляд на Луксурію, вимагаючи відповіді.

— Ти що накоїла, дурепо?

Демониця й сама відчувала енергію, що наближалася, проте жодної небезпеки в ній не вбачала. Навпаки, ця сила була дивно близькою… майже своєю.

— Зеррах! — крикнула королева.

Служитель відгукнувся на поклик, і брами розчахнулися… Та замість її інферналів до тронної зали увірвався шторм із тисячі душ. Вони ринули всередину суцільним потоком, закручуючись у повітрі й розсипаючи навколо себе холодне мерехтіння, а за мить, наче відчувши єдину ціль, усі разом кинулися на Ліліт.

Королева зникла в тінях, і потік примарних тіл пронісся крізь те місце, де вона щойно стояла.

Луксурія ошелешено дивилася на вируючий потік душ, не встигаючи зрозуміти, що відбувається.

— Треба йти, — почула вона збоку.

Демониця обернулася й із полегшенням побачила Таріеля. Ангел уже був поруч і напружено стежив за Ліліт крізь вируючі тіні.

— Це затримає її тільки на мить. Хутчіш!

— Рафаельйон не має достатньо сил, як і я… — Луксурія кинула погляд на ангела, який досі тримав її.

— Мені вже краще, — запевнив той.

— То якого біса ти не виконуєш мої накази?

Таріель не став чекати на суперечку. Він перехопив руками брата й демоницю, міцно стискаючи їхні долоні, і розірвав простір, затягуючи їх у темряву розлому. 

За їхніми спинами пролунав рев Ліліт.

Королева вирвалася з потоку душ, розкидаючи їх навсібіч вибухом пітьми. Примарні постаті відлетіли до стін й розсипалися тінями по темних кутках, а Ліліт люто озирнулася, шукаючи тих, кого ще мить тому тримала перед собою.

Тронна зала вже спорожніла, а від розлому, крізь який вони втекли, залишався лише тонкий слід темряви, що на очах розчинявся в повітрі. Королева завмерла посеред зали. Її обличчя спотворила така лють, що пітьма навколо неї сама собою заклубилася.

— Хитре стерво!

— Королево? — несміливо озвався інфернал, не наважуючись підійти ближче.

— Обшукайте кожен закуток. Хочу знати, що вона тут робила. І знайдіть її дерево душі, — Ліліт перевела задумливий погляд на трон. — Вона ще повернеться. Обов'язково.